Хочу розказати про свою матусю... так, кОротко, бо можна цілий роман написати...
Зінаїда народилася на Пасху в 1929 році, пережила ТРИ голодовки, змалечку шила та вишивала, плела шпицями та гачком, вибивала штори та скатертини (рішельє), макраме та інше. Коли я була малою, то вона і мене привчила до рукоділля.
7 років, як ми переїхали до села. В місті матуся місяцями не виходила на вулицю, ліфт постійно ламався, і вона годинами сиділа на балконі, милувалася рікою Дніпро. В селі мама ожила, завзято бралася до звичної праці, сапала, замітала двір... Плела шкарпетки не тільки для дітей-онуків-правнуків, але і для хворих ДЦП діточок, коли почалася війна, то розмір шкарпеток нашим бійцям під берці значно збільшився. Але вік брав своє... В 2015 їй було важко ходити без ціпка та сторонньої допомоги. В грудні матуся впала, перелом шийкі стегна, лежить вже більше року. За цей час деменція прогресивувала дуже сильно, та й фізично з кожним місяцем сили її танули.
В перший час вона лежачи плела шкарпетки, а тоді ЗАБУЛА, як вив"язувати п"ятку...
це її дуже засмутило... декілька місяців я придумувала для неї заняття - розпускати трикотажні вироби, штопка... зрозумівши, що голка та ножиці матусі вже не підвласні, давала їй скручувати довгий еластичний бинт, розкручувала в іншій кімнаті, та знову підсовувала матусі...
Зараз становище "овоча", все частіше свідомість майже відсутня, іноді вона згадує своє ім"я, а коли вона впізнає мене - Таня-дочка - то це для мене свято. Сьогодні вона згадала свою золовку, сестру мого тата, навіть сказала їй по телефону "Надя, у меня все в порядке".
Не знаю, скільки вона ще проживе, але бажаю собі та всім своїм близьким і друзям швидкого та безболісного кінця.
Відносини діти-батькі дуже складні. Треба не ображатися на дрібниці, частіше згадувати про рідних, але не набридати із потрійною увагою. Фууууу! Багато літер.
