[Irhen]

Сьогодні день народження Ліни Костенко- духовного та морального стрижня для всіх нас.
Боролись ми. Боролись наші предки.
Вже наших втрат неміряне число.
А знов свободу починай з абетки.
А знову скрізь те саме, що й було.
......

Конає край, розірваний навпіл.
і вже вступає в Київ Радзивілл.

Все як у прірву. Корсунь, Жовті Води.
І що не шлях, то вічний манівець.
От тільки хопим дещицю свободи,
і знову, знову все іде в нівець!

І знов на нас якась лиха година.
і знов свобода зрубана на пні.
Ох, у житті свобода лиш єдина,
одна свобода – та, що у мені!
_________________
Розп'ято нас між Заходом і Сходом.
Що не орел – печінку нам довбе.
Зласкався, доле, над моїм народом,
щоб він не дався знівечить себе!

Бо хто б там що про волю не курникав,
свою темноту називавши сном,
бува народ маленький, а – великий,
А ми давно розбовтані багном.

Як страшно знати правду без прикрас!
Де воля спить її ще й приколишуть.
За нашу силу пошанують нас.
А наші скарги в комині запишуть.
______________________
Прости мені, мій змучений народе,
що я мовчу. Дозволь мені мовчать.
Бо сієш-сієш, а воно не сходе
і тільки змії кубляться й сичать.
_________________________
І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено,
Хай буде вік прожито, як належить,
На жаль, від нас нічого не залежить...

А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас іще залежить, –
Принаймні вік прожити як належить.
_____________________________
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
Але чому я думаю про Вас?
Я Вас давно забути вже повинна.
Це так природно – відстані і час.
Я вже забула. Не моя провина, -
то музика нагадує про Вас,
то раптом ця осіння хуртовина.
Це так природно – музика і час,
і Ваша скрізь присутність невловима.
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка сумна й красива хуртовина!