[mirina]

Моя покійна свекруха все життя прожила в селі в Одеській області, але гумор і весела вдача у неї були чисто одеські. Вона скрізь була, як то кажуть, своя. Не тушувалася, вміла підтримати розмову, а поговорити любила - страх. Коли дочка брала їй купейний білет із Запоріжжя до Одеси, то на вокзалі наша баба Ліда його тихенько міняла на "общий", бо "в тому купе всі тільки хропуть цілу ніч".
Літом, коли ми приїжджали до них на лиман, вона часто брала мене з собою в Одесу допомогти продати синенькі і перець.
З автовокзалу до базару їхати треба було в трамваї. Час пік, трамвай набитий людьми. Вона заходить на передні двері, а я на задні. Стою тихенько, коли чую на весь трамвай: "Зоя! Ти їдеш?" Я - "Їду!" Вона - "Не держи гроші в сумці, сховай у ліфчик, бо поки доїдем, вкрадуть!" Мужик біля мене (теж на весь трамвай): "Не беспокойтесь, гражданочка, не украдут. Я щас помогу спрятать!"