[анила ечвас]

Закарпаття. Повінь. Водою все залило аж під стріху. Два куми вилізли на стріху з бутилякою самогону, цибулею та житнім хлібом і потихеньку розганяють сум. Випивають собі, попивають, аж ось пливе повз них якийсь солом’яний капелюх.
– А чи бачили ви, куме, того капелюха?
– Та то так, бачив, куме!
– А чи не нашого сусіда Миколи той капелюх?
– Та напевно що так, куме!
– Та це шо, Микола втопився, виходить?
– Виходить так, куме!
– Ой, куме, давайте вип’ємо за його душу! Хай їй буде спокій!
– Хай!
Випивають, як тут капелюх пливе назад, проти течії.
– Куме, а чи не бачите ви того капелюха?
– Та бачу ж, куме!
– Та шо за чортівня!
– А хто ж його зна!
– Ну, давайте, куме, вип’ємо, щоб нас чорт не поплутав і якась дурня не привиджалася!
– Давайте, куме!
Випивають. У цю мить капелюх здіймається над водою, а з води виринає голова сусіда Миколи, який жадібно ковтає повітря.
– Микола! Ти шо, вдурівши?! Шо ти робиш!
– Ой, нероби ви алкоголіки! Повінь – повінню, а орати ж треба!