ВОЙНА

[Марлена]

Друзі, я подумки з усіма вами.

[Tess]

СЛАВА ВСУ!!!

[Olexijj]

У НОВОРІЧНУ НІЧ ПРОТИПОВІТРЯНОЮ ОБОРОНОЮ ЗНИЩЕНО 45 «ШАХЕДІВ»
-----------------------------
У ніч з 31 грудня 2022 на 1 січня 2023 року російські окупанти атакували Україну безпілотниками-камікадзе іранського виробництва «Shahed-131/136».

В результаті бойової роботи протиповітряною обороною Повітряних Сил у взаємодії з ППО інших складових Сил оборони України знищено 45 ударних. БпЛА.

Тринадцять у 2022-му і 32 – у 2023-му році.
Зіпсувати свято українцям не вийшло!

���� Воїни Повітряних Сил вітають українців з Новим 2023-м роком!
✌️ Разом – до перемоги!

[yagoda_podillya]

Доброго дня! Хто може порадити надійного юриста, який займається справами військових? Дякую.

[irina s]

Доброго дня. Допомоги потребує син нашей форумчанки, всі подробиці в личку.

[Светлячок]

Рік як тема завмерла. Ми звикли до війни.

[садовник]

Не звикли...скоріш пристосувалися.

[Олеся Ивановна]

Я не хочу ділитися болем!
Радію,коли бачу,що люди з яких знала тут!вони є і вони живі!

[Нина]

Харків. Шоста ранку. Шість ракет. Нуль емоцій.
Перший вибух прогримів одночасно з першим променем сонця. Я помітила, бо з вечора не зачинила балкон. Люблю світанки. На моєму, сімнадцятому поверсі, вони особливо красиві.
Бабах. Панорамні вікна звично здригнулися.
- Доброго рааааночку, - як завжди забурмотіла Кирюха на своїй жердинці.
Відтоді, як птах навчився вимовляти це привітання, кожен ранок у нашому домі починається однаково.
Традиційно, через двадцять секунд після вибуху, заволала тривога.
Я відкрила телеграм-канали
"Друга летить"!
Бабах. Гектор ліниво позіхнув і витягнув із лежанки передні лапи.
Рік тому цей собака біг у ванну, навіть коли нашою вулицею їхала пожежна машина із сиреною.
"Третя в повітрі"!
Бабах. Я, не вмиваючись, пішла на кухню і ввімкнула кавоварку.
Навесні двадцять другого, в такі моменти, я постійно думала: якщо загину, а тварини виживуть, хто їх врятує?! І тримала ключі під килимком. Смішно.
"Увага, Харків, четверта"!
Бабах. Насипала корм в акваріум. Скалярії, розштовхуючи гупешок, кинулися до їжі.
Влітку двадцять другого, після прильоту, я починала судорожно гортати пабліки, з'ясовуючи, куди цього разу потрапили. А після, писала друзям у той район: "живі"!?
"Обережно! П'ята"!
Бабах. Поміняла Кирюші водичку. Вона не п'є вчорашню.
Взимку, коли орки прицільно бомбили інфраструктуру, перші думки після вибуху: "ой, а телефон заряджений?", "а вода в баклажках залишилася?"
"Шоста"!
Вийшла на балкон із чашкою кави. Закурила.
Думаю, куди я сунула червоний повідець? Через годину у собаки тренування, потрібен саме червоний, він найкоротший.
"Горизонт чистий. Не розслабляйтеся до відбою".
Під'їхали з Гектором на заправку.
- Доброго ранку! Вам як завжди? - з усмішкою зустріла нас привітна панянка.
Я зазвичай беру капучино і косичку з кленовим сиропом, а потім ми з доберманом ідемо в занедбаний парк.
- Ну, не таке вже воно й добре, - кажу касиру.
- Так?! - змінюється вона в обличчі, - А що траплялося?
З моменту обстрілу міста минуло п'ятнадцять хвилин...
Мужик на собачому вигулі буденно цікавиться, чи не в курсі я, куди прилетіло. Каже "у мене сестра біля танкоремонтного живе, на дзвінки не відповідає". Потім дивиться на годинник і додає "спить, напевно".
Раніше я називала це харківським фаталізмом. Ну, тому що немає часу бігти, та й нікуди.
А сьогодні зрозуміла - це не фаталізм, не героїзм, не втома, не бравада. Звичайна звичка.
Це так само, як жити біля аеропорту і не чути літаків. Я знала хлопця, у якого будинок стояв мало не на злітно-посадковій смузі. У гостях у нього неможливо було перебувати, здавалося, лопне голова. А хлопець просто прикріпив на скотч скляний посуд у серванті й автоматично робив звук у ноутбуці голоснішим, коли летів лайнер. І все.
Ми так само звикли до війни, до вибухів, до смерті.
Повернулися з Гектором додому після тренування. Відкрила новини. "Троє поранених. Пожежа. Унаслідок одного з ударів утворилася вирва розміром сім на сім метрів і глибиною в три метри".
Буду варити борщ.
Анна

[zoya_aa]

Хотілося написати, що сумно, але навіть суму вже не має, людина, на жаль, до всього звикає. І до постійної стрілянини можна, в якійсь мірі, звикнути. Внашому місті, якщо настала тиша, виникає питання, що відбувається? чому так тихо?

[=marina=]

Я не могу привыкнуть. Когда прилёты, и вроде бы не рядом, но слышно хорошо и срабатывает сигнализация у машин под подъездом, мне очень страшно. Иду в коридор, за две стены, молюсь или матерюсь, читаю Телеграм и жду отбоя.

[zoya_aa]

Ночью тяжело, когда спишь и просыпаешься от прилетов, дом вздрагивает, окна ходят ходуном, не можешь понять что произошло, куда, что прилетело, залипаешь в телеге, судорожно выискивая где, пытаясь понять никто ли из твоих родственников или друзей не пострадал, это страшно и так каждый день и каждую ночь.

[садовник]

Сообщение от zoya_aa

Хотілося написати, що сумно, але навіть суму вже не має, людина, на жаль, до всього звикає. І до постійної стрілянини можна, в якійсь мірі, звикнути. Внашому місті, якщо настала тиша, виникає питання, що відбувається? чому так тихо?

Не ЗГОДЕН!!! Не звикає.... до цього не можна звикнути. Звикають ті, до яких війна не прийшла. Вони лише про неї чують та читають. ..

[zoya_aa]

Но мы как-то живем в прифротовых городах, Херсон на линии фронта, нас даже прифронтовым нельзя назвать, и не понимаю, когда пишут, что в Херсоне мало людей осталось, хватает людей в Херсоне, кто-то вернулся домой, кто так и не смог привыкнуть вернулся к относительно спокойной жизни где-то в другом месте, часть от отчаянья, кто-то для поддержки родных и друзей, тех кто воюет здесь у нас, остается жить в городе, но это жизнь только сегодняшним днем, нет планов на завтра, есть только сегодня.

[садовник]

Это выживание.
Вы герои!..

[MAMAIKA]

Приємно бачити знайомих людей. Мужності всім у боротьбі за перемогу. Чоловік помер, онучка народилася. Треба жити заради майбутнього.

[viol]

Не можна звикнути. Як звикнути чекати, коли напишуть син та зять, як онука на шум за вікном ховається в твої коліна і кричить "баба, бах". Сіяла томати та перець з думкою чи треба? Чи не доведеться знову кидати та їхати в невідомість. Що буде наступної зими, чи буде опалення, якщо у нас розбиті майже всі ТЕС. Позавчора на дачі на наших очах в селище прилетіла ракета. Тримаєшся тільки заради дітей та онуків. Тільки б дочекатися перемоги і щоб вся родина була разом, як до клятої війни

[zoya_aa]

О зиме следующей даже не думаем, смотрю на пионы, розы, ирисы и каждый раз думаю получится ли увидеть, как расцветают.